Побороти сміття в Україні неможливо, бо не дозволяє… закон

За оцінками фахівців, в Україні загальна площа сміттєзвалищ займає від 4 до 7%. Не дивно, що це тягне за собою небезпечні наслідки та такі трагедії як у Грибовичах.

Сміття ми маємо стільки, що ні закопати, ні втопити, ні спалити його вже неможливо. Єдиним виходом є переробка!

Тільки сміттєпереробні комплекси здатні зробити сегрегацію та утилізувати існуючі мегатони непотребу.

В результаті можемо отримати купу вторинного матеріалу, паливо та врятовані землі.

Рецепт зрозумілий, але виконати його в Україні неможливо. А знаєте чому? Бо наше рідне законодавство не дозволяє!

2 жовтня 2012 року до статті 5 закону України “Про природні монополії” були внесені зміни, які віднесли захоронення побутових відходів до сфери природних монополій.

Поряд з тим, для функціонування будь-якого сміттєпереробного заводу в Україні необхідно затвердити тариф на перероблення побутових відходів.

Відповідно до цього ж закону, тарифи суб’єктам господарювання на здійснення ними діяльності у сфері природних монополій (зокрема перероблення побутових відходів) затверджує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Але такий тариф затверджується тільки після отримання суб’єктом господарювання ліцензії. А згідно закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності“, господарська діяльність у сфері поводження з побутовими відходами ліцензуванню не підлягає.

Тобто, переробляти не можна бо нема тарифу, тарифу нема бо нема ліцензії, а ліцензії нема бо не дозволяє закон. Чудове бюрократично-законодавче коло замкнулося…

На околиці міста Рівного із залученням іноземних інвестицій у 2013 році побудовано сучасний сміттєпереробний комплекс. Ціна проекту склала біля 7 мільйонів євро.

Підприємство має потужність 120 тисяч тон на рік переробки твердих побутових відходів. В результаті технологічного процесу мало отримуватися сурогатне паливо – 56,33 тисяч тон на рік, а також пластик, метал, скло, текстиль, деревина, папір – 25 тисяч тон щорічно.

Таким чином за кілька років величезне сміттєзвалище, яке знаходиться на відстані 2-х кілометрів від міста повинно було б просто зникнути. Але ось уже три роки цей готовий новий комплекс фактично не працює.

Що робити, як вийти з цього абсурду? Є три варіанти.

Або уряд ухвалює відповідне розпорядження стосовно делегування облдержадміністраціям права на встановлення тарифу на послуги з переробки побутових відходів для сміттєпереробних заводів на території відповідних областей.

Або депутати вилучають вид діяльності “захоронення та перероблення побутових відходів” зі статті 5 закону про природні монополії.

Або до закону про ліцензування певних видів господарської діяльності додають ліцензування у сфері поводження з побутовими відходами.

Шановні депутати та міністри! Можна чекати ще багато трагедій, подібних до Лівівського сміттєзвалища, а можна взяти і просто змінити це недолуге законодавство.

Ось тут і зараз дерегулюйте вже нарешті і дайте можливість виправити те, чого ви не бачите десятиліттями.

Дмитро Якимець, ГО “Рівненський Громадський контроль”

Leave a Reply